Останні роки стали непростим випробуванням для багатьох українців. Через війну мільйони людей були змушені залишити свої домівки, рідних, звичне життя та починати все заново в інших країнах.

Польща, Німеччина, Франція, Чехія, Канада, США та багато інших країн стали тимчасовим або новим домом для українських родин. Зовні може здаватися, що людина адаптувалася: знайшла житло, роботу, влаштувала дітей до школи. Але всередині часто залишається багато переживань, про які не завжди легко говорити навіть близьким.

Самотність, тривога за рідних, які залишилися в Україні, почуття провини перед тими, хто не виїхав, труднощі адаптації до нової культури, мови та способу життя — з цим сьогодні стикаються багато українців за кордоном.

Часто люди говорять: «Начебто все добре, але радості немає», «Постійно живу в напрузі», «Відчуваю себе чужою», «Не можу знайти своє місце», «Сумую за домом і колишнім життям». Такі переживання є природною реакцією на великі зміни та втрати.

У роботі з українцями за кордоном важливим є не лише професійний підхід, а й розуміння нашої культури, ментальності та того контексту, в якому сьогодні живуть українські сім’ї. Іноді не потрібно довго пояснювати, що означає тривога під час повітряної тривоги в Україні, біль за рідних чи переживання через невизначеність майбутнього. Це вже зрозуміло без зайвих слів.

Багато років я працюю з українцями, які живуть у різних країнах світу. Серед моїх клієнтів є люди з Польщі, Німеччини, Франції, Чехії, Канади, США та інших країн. Для мене важливо створити безпечний простір, де можна бути собою, говорити про свої переживання без страху осуду та поступово знаходити внутрішню опору навіть у складні часи.

Іноді достатньо того, щоб поруч була людина, яка уважно вислухає, зрозуміє та допоможе пройти цей непростий шлях не наодинці.

Я вірю, що навіть далеко від дому можна поступово повернути собі відчуття спокою, впевненості та внутрішньої рівноваги.